Самостійна робота на уроках української мови та літератури має велике навчальне й виховне значення. Вона може дати бажані наслідки лише тоді, копи вчитель застосовує її у певній системі та послідовності; правильно керує нею; працює в тісному контакті з учителями інших предметів, особливо гуманітарного циклу.
В чому ж полягає суть самостійної роботи? Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна діяльність являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання.
Розвиток самостійності в процесі навчальної діяльності включає в себе такі сторони:
- відношення вчителя до проявів самостійності;
- уміння учнів самостійно планувати свою навчальну роботу;
- уміння виділяти головне і другорядне;
- оцінку учнем труднощів у вивченні матеріалу;
- наявність або відсутність в учня інтересу до матеріалу, який вивчається;
- самостійне застосування засвоєних знань;
- оцінка учнем своєї роботи і її результатів.
Навички і вміння самостійної роботи в учнів формуються не самі по собі, а в результаті спеціально організованих вправ, що органічно включаються у навчальний процес.
Велике значення в цьому відношенні має висока майстерність учителя, його керівництво активною пізнавальною діяльністю учня, логіка педагогічного процесу, створення проблемної ситуації на уроці, правильна і раціональна організація видів самостійної роботи, пов’язаної з подоланням учнями певних труднощів і підведення підсумків виконання і об’єктивна оцінка роботи.
Для того, щоб самостійна робота була ефективною важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх, повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.
Великою мірою робота учнів, хід уроку тісно зв’язані і залежать від якості самостійної роботи учнів удома. Мета домашньої роботи - міцне закріплення вивченого на уроці матеріалу, глибше його осмислення, дальший розвиток набутих учнями умінь і навичок самостійної роботи з текстом підручника, ілюстраціями, схемами. Учні, виконуючи домашнє завдання, привчаються писати прості й розгорнуті плани з окремих питань і тем, складати різні тематичні таблиці, працювати з матеріалами періодичної преси, готувати невеликі повідомлення, реферати.
Щоб домашня робота носила творчий характер, будила думку школяра. Вчитель на уроці повинен максимально застосовувати прийоми стимуляції активного самостійного мислення, щоб творчий дух не залишав школяра і вдома, спонукав його до самостійності і активності.
Самостійну роботу учнів над ілюстраціями підручника треба організувати так, щоб вона була різноманітною - це і уявні екскурсії до тієї чи іншої країни на основі ілюстрацій підручника і використання для порівняння двох або кількох ілюстрацій і інші форми роботи. Основною умовою самостійної роботи учнів з ілюстраціями є вміле поєднання слова вчителя з текстом підручника і малюнком.
Майже у кожної дитини є потреба проявити свої творчі нахили, цю потребу учень може задовільнити в процесі написання твору, адже процес написання твору є процесом творчого уявлення. Спочатку твір існує як система уявлень про факти, події, які треба певним чином відібрати. Щоб успішно керувати цим процесом, розвивати творчі здібності учнів, необхідно знати їх індивідуально-психологічні особливості, ставлення дітей до навчання, особливості їх знань, умінь і навичок, вольових якостей.
Ще одним з важливих видів самостійної роботи, яка сприяє розвитку логічного мислення, усної й писемної мови, творчості, активності й самостійності учнів є ведення словника. Тому пропоную такі форми роботи зі словниками:
1) самостійне з’ясування значення слова за допомогою словників, енциклопедій, довідників;
2) складання усно, а потім письмово оповідань-мініатюр з відомими уже словами і термінами;
3) рецензування цих оповідань учнями;
4) добір слів і термінів, що стосуються певної теми, розділу;
5) різноманітні форми роботи з картками.
Як показує практика, для того, щоб самостійна робота учнів була ефективною потрібно дотримуватись певних умов:
1) чіткої, конкретної постановки завдань перед учнями;
2) характер завдань і запитань для самостійної роботи та їх складність на різних етапах навчання повинен змінюватись;
3) завдання для самостійної роботи мають бути доступними і посильними;
4) повинна бути диференціація завдань для самостійної роботи (можна поділити учнів класу на певні групи за рівнем їх знань та умінь);
5) повинна дотримуватись систематичність і послідовність застосування самостійної роботи учнів в процесі навчання;
6) важливо дотримуватись взаємозв’язку різних видів самостійної роботи учнів на уроці та урізноманітнювати їх;
7) повинен існувати взаємозв’язок класної і домашньої самостійної роботи.
Основою сучасного уроку є спільна діяльність учителя та учня.
Недопустимо, щоб на уроці активно працював лише вчитель, а учні були пасивними спостерігачами. Та самостійна робота учнів дає бажані наслідки лише тоді, коли вчитель добре продумає її, заздалегідь визначить місце в системі методів і прийомів всієї навчальної діяльності, проводитиме постійно, поступово ускладнюючи та урізноманітнюючи форми, розвиваючи творчу ініціативу учнів, виховуючи їх естетичні вподобання.
Залежно від контингенту учнівської групи, застосовую різні види
самостійної роботи: пізнавально-пошукового характеру; на пригадування таактивізацію раніше засвоєних знань, застосування їх у нових ситуаціях;
самоконтроль і самоперевірка; літературні конкурси тощо.
Найбільшої ефективності урокові надає самостійний пошук. Різними
способами треба залучати учнів у процес самостійного здобуття знань,
формувати в них навички планування такої роботи, її організації і
самоконтролю. При цьому дуже важливо, щоб учень бачив кінцеву мету своїхзусиль. Тоді він прагнутиме більше пізнати, глибше проникнути в сутністьвиучуваного.
Для цього на уроках можна використати такі методи:
1. Робота в малих групах. Ролі: спікер (керівник) зачитує завдання групи,
організовує порядок виконання, підводить підсумки роботи, визначає
доповідача; секретар веде записи; посередник слідкує за часом, заохочує
групу до роботи; доповідач чітко висловлює думку групи.
2. Займи власну позицію. Дискусія на суперечливу тему (є дві протилежні
думки). Порядок:
плакати “згідний, згідна”, “не згідний, не згідна”; на дошці – мета
обговорення;
учасники стають біля обраного плакату, обґрунтовують свою позицію;
після викладу точок зору, можливо, хтось захоче перейти до іншого
плаката, обґрунтовуючи причину переходу;
всі намагаються довести свою точку зору.
3. “Мозковий штурм”. Заохочувати всіх до висловлювання, не коментувати.
Спонукати учнів до розширення висунутої ідеї. Наприкінці обговорити і
оцінити ідеї.
4. Розігрування ситуації за ролями. Імітація реальності, можливість діяти
“як насправді”.
5. “Мікрофон”. Надання можливості кожному щось швидко сказати по черзі.
6. Ділові листи і звернення. Сформулювати заяву, скаргу, пропозицію,
апеляцію, лист.
7. Дискусія. Говорити по черзі, не перебивати, критикувати ідеї, а не особу,
поважати всі точки зору.
8. Аналіз ситуації. Слід звернути увагу на основні моменти.
Факти: що відбулося? які факти є важливими? які є другорядними?
Проблеми: в чому полягає конфлікт? яке питання треба вирішити,
розв’язуючи ситуацію?
Аргументи.
Рішення: яким буде вирішення ситуації? чому саме таким? якими можуть
бути наслідки такого рішення?
9. Проекти. Презентація, міні-лекції, навчальні бесіди.
Як приклади прийомів самооцінювання можна назвати такі:
1) метод питань-відповідей;
2) виставлення однокласникам оцінок і їх мотивація;
3) загальна дискусія з оцінювання заняття: спочатку пропонуються питання
про позитивні сторони, потім обговорюються ті моменти, які можна було
б замінити;
4) заповнення учнями спеціальних форм для спостереження і
самооцінювання.
Однією з позитивних сторін застосування методу самооцінки є те, що всі учні можуть отримати оцінку, а також те, що вони починають розуміти
труднощі оцінювання і вчаться дивитися іншими очима на свою роботу.__
| 
