ОСІНЬ
Накинувши багряно-жовту свиту,
Осінній вітер вибіг за село.
Набравши аромату трав і квітів,
Накрив все килимом: і поле, і зело.
Морозний дух й собі за ним погнався,
Але спинився і приліг на шлях.
Осінній вітер листячком все грався,
Заплутавшись в березових гілках.
Земля, натомлена врожаями за літо,
Зітхала тихо, кутаючись в дим.
Лиш павутинка бабиного літа
Бриніла тонко голосом сумним.
М’яким, пухнастим килимом-забралом
Туман обняв зажурену ріку.
А сизо-білим ніжним покривалом
Спочив мороз у лісі в холодку.
Та визирнуло сонечко з-за хмари,
Перетворивши іній на росу.
Яскраво краплі з сонечком заграли,
Всміхнувшись сумно, схожі на сльозу.
Земля прощалась з сонцем і росою
На цілу зиму - треба їй спочить.
І щоб весною ранньою, ясною
Яскраве сонце й трави знов зустріть
Галина Гавронська
|