Дощ  

Дощ ішов, вмивав поснулі вікна,

Перехожий кутавсь у пальто.

І здавалось: все замовкло, тільки

По шосе проїхало авто.

Небо плакало, закутавшись у хмари,

Стиха вітер колисав гілки,

І було так гарно і негарно,

І писалось легко, із руки.

Дощ ішов, змиваючи пилюку

Із будинків, із людей, думок.

І від крапель монотонних стуку

Линули слова, немов струмок.

Дощ ішов, і на душі так легко...

Ніби кішка, підкрадалась ніч.

І сказать хотілося відверто:

«Не шуміть, спокою не будіть».

Дайте серцю відпочити в мирі,

Не руйнуйте чварами буття.

Завтра буде сонце. В вашій силі

Все змінити. В цьому суть життя.

                                                   Галина Гавронська