Апостроф (лінгвістична казка)

Трапилась непередбачена пригода. Хочете довідатись — яка? Слухайте...Не за морями глибокими, не за горами високими, а в мовознавчій державі жив-поживав цар Апостроф. Гордо походжав він перед своєю родиною. А коли збереться все сімейство на нараду, то його величність вихваляється: «У рідній мові я вживаюсь, Апострофом називаюсь, вередливий я й дивак, у мові я не зайвий знак.»

 І кожен повинен був визнавати важливість його величності Апострофа. Гнів і обурення проймали все його єство, коли хтось не виконував його наказів, не вчив правил. Тоді він уживав рішучих заходів, йшов у наступ. Якось слуги донесли йому, що в одній із шкіл п’ятикласник на ім’я Лук’ян не підкорився волі царя, не забажав вивчити жодного правила про апостроф і навіть у своєму імені допустив помилку. Розсердився цар Апостроф і вирішив поквитатися з незнайком. Він наказав слугам схопити Лук’яна, кинути у в’язницю, а що найстрашніше — позбавити його імені.

Діти! Ви ж хочете допомогти вашому однолітку: повернути ім’я, визволити його? Нам пора вирушати в мандрівку до царя Апострофа. Але доведеться здолати низку перешкод.