Меню сайту
Мої файли
Мої файли
Українська мова
Уроки української мови
Укр. література
Уроки української літератури
Свята
Виховні заходи
Презентації
Презентації
Категорії розділу
Сценарії свят [15]
Тиждень літератури [6]
Тиждень мови [4]
Наше опитування
На сайті вас цікавить
Всього відповідей: 115
Методичний портал

«Методичний портал»

Методичний портал

«Методичний портал»

Мапа сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » Файли » Виховні заходи » Сценарії свят

Жінки у драмі кохання Шевченка
10.01.2014, 09:50

Літературний журнал для учнів 8-9 класів

Мета: ознайомити учнів з інтимними сторонами життя Т.Г.Шевченка: його ставлення до жінок взагалі, кохання, а також спроби одружитися.

Обладнання: портрет Шевченка, фото портретів Л. Полусмакової, Г.Закревської, В.Рєпніної, А.Ускової, К.Піунової, картина Шевченка «Катерина».

Хід заходу

Ведучий Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін…На «любовному небосхилі» Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір’я  - всі знайдено, названо, видруковано. Чим зумовлений цей вражаючий інтерес до інтимного життя видатних людей?

Ведуча Напевно, у тому, кого  і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того у митців  - це один із ключів до розкриття таємниці їхньої творчості , її тематики, головних сюжетів. До розгадки соціальних політичних і життєвих ідеалів.

Ведучий Ці міркування особливо  стосуються  Т.Шевченка, який кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханні жіночий ідеал.

Ведуча Тому сьогодні ми з вами перегорнемо наш літературний журнал «Жінки у драмі кохання Шевченка» 1 сторінка – Оксана Коваленко

Учень 1 Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчини Оксани Коваленко.  Сумною була доля цієї дівчини : занапащена москалями вона стала покриткою .

Читець – в українській сорочці


Ми в купочці колись росли,

Маленькими собі любились,

а матері на нас дивились,

та говорили, що колись

одружимо їх. Не вгадали,

старі заранні повмирали.

А ми малими розійшлись

Та вже не сходились ніколи.

Мене по волі і неволі

Носило всюди. Принесло

На старість ледве і додому.

Веселеє колись село

Чомусь мені тепер, старому,

Здавалось темним і німим,

Таким, як я тепер , старим,

«чи жива

Ота Оксаночка?» - питаю

У брата тихо я «Яка?»

«ота маленька , кучерява,

Що з нами гралася колись .

Чого ж ти брате зажуривсь?»

« Я не журюсь. Помандрувала

Ота Оксаночка в  поход

За москалями та й пропала,

Вернулась, правда, через год,

Та  що з того. З байстрям вернулась.

Острижена. Було, вночі

сидить під тином, мов зозуля,

 Та кукує , або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла

Ніхто не знає , де й поділась,

Занапастилась,одуріла.

А що за дівчина була.


Учень 2  Історія знеславлення Оксани, скупі братові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші», «Наймички», «Слєпой», «Катерини», пройшли через поеми і повісті Шевченка. Ота трагедія з Оксаною, її божевілля й загибель ніби тягарем завжди лежали на його серці.

Ведучий     Схожою на Оксану (старша, лагідна, опікувалася сиротою) була польська швачка Гусиковська, теж чорнобрива – друге юнацьке кохання Шевченка. Це 2 наша сторінка.

Учень3 В той період Шевченко разом з паном перебував у місті Вільно, де й познайомився з Гусиковською. Вона навчила дворового козачка пана Енгельгарда польської мови, по-сестринськи   жаліла його, перша дала йому гостро відчути різницю між вільним і кріпаком, між долями хоч і бідної, але вільної людини і раба.

Ведуча  Із спогадів друзів  ми бачимо, що Шевченко до заслання не мав наміру одружуватись, не мав тривалих стосунків, проте, після викупу з кріпацтва, мешкаючи, у свого земляка Сошенка, він захопився молодою і дуже миловидною німкенею Машею. Вона була сирота, мешкала у Сошенка, який мав намір з нею одружитися. Шевченко став на заваді їхнього шлюбу. Сошенко розгнівався і видворив Тараса з помешкання. А юна Маша стала праобразом картини «Катерина», створеної Шевченком.(Демонстрація картини) Більше в житті майстра вона не з’являлась.  Студентом Академії художеств у Петербурзі Шевченко переживає своє третє захоплення натурницею, яку він вивів під іменем Паші в повісті «Художник» І це наша 3 сторінка.

Учень 4  Вперше він зустрів її п’ятнадцятирічною дівчиною. 1893 року студент Шевченко малює портрет молодої натурниці з розпущеним волоссям, напівдитячим ротом і великими очима. На цій акварелі художник вперше  і востаннє підписався не Шевченко а Чевченко, бо натурниця не могла вимовити правильно його прізвища. І , підсміюючись на догоду їй, поет підписав своє ім’я на портреті так , як вона його вимовляла. Цю юну богиню звали Амалія Клоберг.

Учень1 Через багато років, повернувшись із заслання, він зустрічає в крамниці свою давню знайому, бо в альбомі Шевченка вона записує свою адресу, а пізніше в архіві С.В.Лазаревський знаходять рахунок цієї крамниці, виписаний рукою цієї ж Амалії Клоберг , - «Г-ну Чевченко»

Ведучий    Навчаючись в академії, вже прославленим автором «Кобзаря» і відомим портретистом, їде Шевченко у 1843 році в Україну. Там він зустрів своє справжнє і велике кохання – Ганну Закревську. Це 4 сторінка нашого журналу. Виходить  учениця, вішає портрет Ганни Закревської

Учень2  Перед її портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не  знають про історію кохання Шевченка, бо її очі невідступно переслідують їх. На кожному іншому портреті немає таких очей, немає такого трагічного, душевного життя очей, такого слізно ніжного, промовистого погляду, як на цьому портреті.

Тепер останнє свідчення, найвирішальне – вірші Шевченка. Він не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це зробив,  як виняток, для Оксани Коваленко, та й то залишив крапки в її прізвищі, для Варвари Рєпніної, присвятивши їй «Тризну», і для маленької дівчинки Мар’яни. Лише на засланні він напише вірш для Ганни Закревської, ховаючи його під двома літерами Г.З.

Читець


Якби зустрілися ми знову

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А, може б, потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній»

А я б зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив , нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!


Ведуча Маєток князя Миколи Григоровича Рєпніна – Волконського, старшого брата декабриста С.Волконського. Саме сюди привіз молодого Шевченка Капніст. Саме там він  і познайомився з Варварою Рєпніною . Це наша наступна 5  сторінка.

Учень 3  Варвара Миколаївна, енергійна, худа, тоненька, з великими виразними очима  жінка, на кілька літ старша за Тараса, легко захоплювалась, спалахувала, мов порох. Була добра, дотепна, мила, люб’язна, допомагала бідним і нещасним, роздавала їм, що в неї було, виявляла співчуття до всіх, хто до неї звертався за допомогою і порадою.

З листа княгині Рєпніної до Шарля Ейнара

Заходить дівчина і сідає писати листа

Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною.. раз увечері він пропонує прочитати нам свою поему «Слєпая». О коли б я могла передати вам усе, що я пережила під час цього читання! Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастям… яка м’яка, чаруюча манера читати! Це була захоплююча музика…

Шевченко зайняв місце в моєму серці… я розмовляла з ним ще кілька разів і щораз більше виявлявся мій потяг до нього; він мені відповідав деколи теплим почуттям, але пристрасним – ніколи.

Нарешті настав день і час його від’їзду. Я зі сльозами кинулася йому на шию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його й що втратила голову. Я дуже прив’язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання, я, може, відповіла б йому пристрастю. (виходить)

Ведучий Взимку 1854-1855 років йому знову зблиснуло кохання і обірвалося. Це 6 сторінка нашого журналу

Учень 4   В Новопетровську фортецю, на зміну колишнього коменданта Маєвського, приїхав новий, Іраклій Усков, з дружиною та дітьми. Перше, що зігріло душу Шевченкові, були діти. Поет щиро полюбив їх. Про його незвичайне вміння спілкуватися з  дітьми, палку любов і ніжність до них є десятки зворушливих свідчень взагалі характер Шевченка не можна зрозуміти повністю, не знаючи його любові до дітей і старих.

Читець «На Великдень на соломі»

Читець «І досі сниться під горою»

Учень1 Захоплення дітьми перейшло у схиляння перед матір’ю. Агата Ускова довго здавалась йому вищою досконалістю . (вивішує портрет Ускової)

Із спогадів Агати Ускової: « Шевченко був у нас, як у рідній сім’ї, всі його дуже любили. Надя тоді була ще в пелюшках. Бувало, візьме її на руки, сміється до неї ясною посмішкою, а Наталі біля нього всім серцем. Співала йому. Вона була улюбленицею Шевченка. Він вчив її українських пісень. Ввечері, поклавши дітей спати, ми з ним виходили в сад… Тарас  Григорович любив природу, пісні. А коли він де-небудь чув українські пісні, то плакав!»

Ведуча Але хтось пустив брудну плітку. Дійшло до коменданта. І комендантша замість прогулянок стала сидіти вдома і невтомно грати в преферанс. Повітряний замок, побудований поетом, розвалився.

Читець

Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч я як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та, ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чимало на землі…

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

Ведучий  Звільнення із заслання знову  пробуджує в Шевченка прагнення мати сім’ю. Він постарів, хворий, змучений цингою, лисий. Звідси починається наступна 7 сторінка нашого журналу.

Учень2  Це було в 1857 році.  Одного разу  в Нижньому Новгороді на одному із спектаклів він побачив вродливу молоду актрису. В антракті всю трупу було представлено Тарасові Григоровичу . Актрису, як з’ясувалось, звали Катериною Піуновою. Саме її Шевченко мав навчати української мови для наступного спектаклю «Москаль-чарівник», де Піунова отримала роль Тетяни. Спектакль пройшов успішно. Одного разу Шевченко відважився і посватався до Катерини.

Учень3    Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. Поведінка Піунової та її батьків така нетактовна, що навіть закоханий і довірливий Шевченко починає прозрівати. «Случайно встретил я Пиунову: у меня не хватило духу поклонится ей. А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя свого, за котрого готов был положить душу свою»

Ведуча   З часом сум і відчай минають, з’являється нова надія одружитися зі своєю, з кріпачкою. Це остання 8 сторінка нашого журналу

Він зустрічає в домі поміщиць Карташевських дівчину-кріпачку Ликеру Полусмакову – і знову довірливо закохується.

Читець

Ликері


На пам’ять 5 августа 1860 г.

Моя ти любо! Мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа,

Раби, невольники недужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

В своїй неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить Бог,

Карать і миловать не буде:

Мине раби його – ми люде!

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І він поможе нам калюжу.

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.


Учень4 Ледарство, неохайність, корисливість Ликери Тарас Григорович сприймає спочатку як селянську простоту, життєву мудрість і кмітливість. Починається останній самообман у житті Шевченка .

Насправді ж Ликера була ласа до парубків, побоювалася вийти заміж за «старого і лисого» , хотіла переконатись, чи багатий він, скільки заробляє . І «досадити панночкам Карташевським»

Учень1 Шевченко пережив своє останнє сватання так само бурхливо, як і роман з Усковою. Не пощастило йому одружитися. Ликера Полусмакова пізніше вийшла заміж за перукаря Яковлева, прогнала чоловіка, тримала якийсь час сама його заклад, а на старість оселилася в Каневі, часто  ходила на могилу Шевченка і померла 1917 року.

Читець


Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема!

Сиди ж один, поки надія

Одурить дурня, осміє…

Морозом очі окує.

А думи гордії розвіє,

Як ту сніжину по степу!

Сиди ж один собі в кутку.

Не жди весни – святої долі!

Вона не зійде вже ніколи

Садочок твій позеленить,

Твою надію оновить!

І думу вольную на волю

Не прийде випустить… Сиди

І нічогісінько не жди!


Ведучий У тому , кого і як кохав творець, - один із ключів до його творчості, до пізнання його соціальних, політичних, життєвих ідеалів. Ми перегорнули останню сторінку нашого журналу. Дякуємо за увагу

 

Категорія: Сценарії свят | Додав: ser0709
Переглядів: 1746 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу
Сертифікат
Контрольні роботи
Контрольні роботи з української мови
Контрольні роботи
Контрольні роботи з української літератури
Афоризми
Цей день в історії
Пошук
Свята та події
Календар України Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
Сайт учителя інформатики Бройченка А.Г.
Пиши українською
Учительська світлиця