Поети-романтики. В.Забіла «Соловей», Петренко «Небо», М.Шашкевич «Веснівка».

Мета: продовжтити знайомити учнів з літературою українського романтизму, її ідейно-художніми особливостями; охарактеризувати життя і творчість програмових поетів-романтиків, проаналізувати їх поезії; розвивати пам’ять, увагу, спостережливість, уміння аналізувати поетичні твори, надавати відповідний коментар щодо їх ідейно-тематичного спрямування, робити висновки, співвідносити події в житті письменника з його творчістю; виховувати любов до літератури, поетичного слова, почуття поваги до митців-романтиків, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

 І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

Вступне слово вчителя.

Серед багатьох жанрів української народної творчості важливе місце посідає романс — переважно сольна лірична пісня інтимного характеру, яка виконується у супроводі музичного інструменту. Характерними особливостями цього жанру є глибоке відображення почуттів та настроїв людини, наспівна мелодія.

Романси найчастіше виконуються в домашній обстановці, на дозвіллі, на вечорах, де збираються любителі співу. Індивідуальне творче першоджерело тут відіграє набагато більшу роль, ніж в інших пісенних жанрах, до речі, й зароджуватися пісні-романси почали саме в добу романтизму. Автори деяких романсів уже забуті («Місяць на небі», «Чорнії брови, карії очі»), але багато з них і відомі: «Дивлюсь я на небо» (сл. Михайла Петренка, муз. Людмили Александрової), «Гуде вітер вельми в полі» (сл. Віктора Забіли), «Вечірня пісня» (сл. Володимира Самойленка, муз. Кирила Стеценка), «Ніч яка місячна» (сл. Михайла Старицького), «Повій вітре, на Вкраїну» (сл. Степана Руданського), «Стоїть гора високая» (сл. Леоніда Глібова), «Ой ти дівчино, з горіха зерня» (сл. Івана Франка) тощо.

З особливостями перших українських романсів ми познайомимося на сьогоднішньому уроці.

II. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

1. Завдання учням.

2. Виразне читання балади П. Гулака-Артемовського «Рибалка» та вірша Є. Гребінки «Українська мелодія», висловлення вражень і думок.

3. Евристична бесіда.

— Який із прочитаних творів можна вважати романсом? Чому саме?

— Що нового українські поети-романтики внесли в розвиток нашої літератури?

— Які мотиви й традиції дуже помітні у творчості українських романтиків? (Фольклорні, народнопісенні.)

IV. СПРИЙНЯТТЯ Й ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Самостійна робота з підручником.

(Учні опрацьовують статтю про В. Забілу.)

2. Виразне читання поезії В. Забіли «Соловей».

3. Обмін враженнями щодо прочитаного, евристична бесіда, виконання завдань пошуково-дослідницького характеру.

— Який найпомітніший художній прийом використаний у вірші? (Художнього (психологічного) паралелізму.)

— Випишіть усі дієслова на означення співу солов'я, порівняйте з попередніми виписками, зробіть висновки. (Щебечи, затьохкаєш, свиснеш, заграєш, співай; синонімів менше, ніж у вірші М. Костомарова, автор більше зосередився на почуттях і переживаннях ліричного героя, який страждає від нерозділено-го кохання.)

— Хто протиставляється соловейкові? Чому? (Пугач — символ туги, лиха, темряви; соловейко ж провіщає радість, світло, взаємне кохання.)

Аналіз вірша

Поезія «Соловей» («Не щебечи, соловейку») у формі уявного монологу ліричного героя із соловейком оспівує не згасле до кінця життя кохання, його страждання через втрату милої дівчиноньки. Протиставний паралелізм розкриває мотив приреченості на страждання в коханні, в особистому житті: «...Ти щасливий, спарувався // І гніздечко маєш! // А я бідний, безталанний, // Без пари, без хати». Через образ природи (особливо соловейка), на тлі якої змальовано стан душі юнака, посилюється психологізм твору.
Неповторний спів соловейка лунає навесні повсякчас: і «на зорі раненько», і «в темну ніч...,// І як сонце зійде», і «як сонце пригріє», «і як вечоріє». Через нагромадження обставин часу підкреслено органічну єдність людини й живої природи, яка облагороджує щоденне життя, прикрашає будні:
Як затьохкаєш, як свиснеш,
Неначе заграєш;
Так і б'ється в грудях серце,
Душу роздираєш.

Для вірша «Соловей» характерні народнопоетичні образи-символи, змальовані більшою чи меншою мірою і в інших творах поетів-романтиків: соловейко, зоря, ніч, гніздечко, пісня, серце, пугач.

Тема поезії – зображення протиставлення прекрасного почуття закоханості, коли світ насколо сдається прекрасним, почуттю суму, печалі, самотності, нерозділеного кохання; докір солов’ю, який своїм співом лише поглиблює душевні муки.

Ідея поезії – уславлення таланту як найвищого прояву самоствердження особистості, засудження песимістичного настрою. 

Жанр – елегія.

Вид лірики – інтимна.

Багата мова, наспівний ритм, близькість поетики до народної пісні, глибокий ліризм твору В. Забіли «Соловей» сприяли тому, що він став улюбленим народним романсом «Не щебечи, соловейку», який прикрашає репертуар багатьох усесвітньо відомих співаків.

4. Самостійна робота з підручником.

(Учні опрацьовують статтю про М. Петренка.)

5. Виразне читання вірша М. Петренка «Небо» прослуховування аудіозапису.

6. Словникова робота, обмін враженнями.

7. Евристична бесіда, виконання завдань пошуково-дослідницького характеру.

— Яким настроєм наповнена поезія?

— Доведіть, що це романс.

— Схарактеризуйте ліричного героя твору. (Сирота без привіту; зазнав горя; романтично налаштований; сміливий, вільнолю-бивий і т. ін.)

Аналіз вірша

Найвідоміший твір М.Петренка — поезія «Небо» («Дивлюсь я на небо») — покладений на музику Людмилою Александровою, випускницею Варшавської консерваторії, дочкою харківського поета й військового лікаря Володимира Александрова. Вірш набув широкої популярності як українська народна пісня літературного походження.

 
Тема недолі, скарги на життя, незадоволення земним буттям, бажання заховатися від сирітського горя — усім цим наповнений вірш.

Тут переважають мотиви втечі від реалій, пошуку щастя.

Ліричний герой, одинокий сирота, скаржиться на долю, для якої він чужий, змалку нелюбий, наймит, хлопцюга приблудний.

Риторичні фігури («Чому мені, Боже, ти крижів не дав?», «Хіба ж хто кохає нерідних дітей?»), тавтології («Чужий я у долі, чужий у людей»), розлогі метафори підкреслюють приреченість на самотність.

Герой поезії виступає частиною природи й прагне злитися з нею, поривається до неба, хоче втекти від земних буднів: «Я б землю покинув і в небо злітав!// Далеко за хмари, подальше од світу, // Шукать собі долі...» Тугу за гармонією реального життя й ідеалу, їхню несумісність автор передав через народнопоетичні образи-символи, характерні для романтизму: космічні символи (небо — високість, недосяжність; сонце — вища космічна сила, осяяння, слава, велич; місяць — символ циклічного ритму часу, вічності, постійного оновлення; аналізовані раніше образи-символи зірки, зорі), земні символи (земля — мати-годувальниця, багатство, щедрість, родючість, гріхопадіння; світ — приземленість, буденність), абстрактні символи (крила — символ мрії, творчості, натхнення), птахи (сокіл, орел — символ відваги, сміливості, гордості, чоловічої краси, далекоглядності, духовного злету).

Тема поезії – відтворення страждань, розпачу, суму ліричного героя. Який не зазнав щасливої долі на землі, тому вважає, що зміг би знайти розраду і спокій, коли зможе літати як сокіл.

Ідея поезії – утвердження свободи особистості, яка притамання кожній людині як найбільшу цінність людського життя.

Жанр – елегія.

Вид лірики – філософська.

Отже твір пронизаний романтично-меланхолійним смутком, журливим настроєм нездійсненної мрії життя

8. Слово вчителя.

Як ви, напевне, помітили, життя і творчість поетів-романтиків П. Гулака-Артемовського, М. Костомарова, М. Петренка пов'язані з Харковом, зокрема, з Харківським університетом. Тому їх називають романтиками харківської школи. Близько до них і географічно, і за духом знаходяться Є. Гребінка та В. Забіла.

Однак були ще великі українські території, які належали до інших держав. Але й там розвивалася українська література, українська мова, хоч і з великою часткою чужомовних впливів та діалектів.

У Львівській духовній семінарії 1834 року організувався нелегальний літературний гурток. Спочатку в ньому було троє — Маркіян Шапікевич, Яків Головацький та Іван Вагілевич, тому гурток й одержав назву «Руська трійця».

З великим ентузіазмом молоді патріоти взялися поширювати й розвивати рідну «руську», тобто українську культуру. Вони розповсюджували збірки народних пісень Максимовича, «Енеїду» І. Котляревського, «Слово про похід Ігорів», першу граматику живої української мови О. Павловського.

Душею гуртка був Маркіян Шапікевич, зігрітий «неложною любов'ю до рідного народу» (за словами І. Франка). Він разом із друзями збирав фольклор, сам писав поетичні твори. Коли гурток підготував фольклорно-літературну збірку «Зоря», її заборонили, а авторів навіть стали переслідувати. І все ж збірку «Зоря» за допомогою одного серба було видано 1837 року в Будапешті під назвою «Русалка Дністровая». І це був перший паросток нової української літератури в Галичині. Значна частина тиражу збірки була конфіскована жандармами, а решта (врятовані примірники) розійшлася з неймовірною швидкістю, підносячи дух народу й зміцнюючи віру в те, що рідне слово не загине.

9. Виразне читання вірша М. Шашкевича «Веснівка».

10. Словникова робота, обмін враженнями, евристична бесіда.

— Що таке «веснівка»? (Веснянка.)

— Які народні веснянки ви знаєте, про що вони, у формі чого побудовані? («Ой весна, весна — днем красна»; про весняне відродження; побудовані у формі діалогу.)

— У якій формі побудована «Веснівка» М. Шашкевича? (У формі діалогу маленької квітки з ранньою весною.)

— Яким є, на вашу думку, значення змісту твору — прямим чи алегоричним?

(Алегоричним, поет мав на увазі долю України: мороз притиснув — і краса змарніла.)

Аналіз вірша

Першим до інтерпретації народних веснянок звернувся М. Шашкевич «Веснівкою». Пізніше цілі поетичні цикли під назвою «Веснянки» написали І. Франко та П. Грабовський.

Медитацію «Веснівка» вважають перлиною пейзажної лірики поета.

Вірш побудований у формі діалогу першої весняної квітки — проліска — з весною, яку «цвітка дрібная» називала ненькою. Велика репліка квітки — це її прохання, звернене до весни-матері, бажання волі, долі: «Щоб я зацвіла,//Весь луг скрасила». Вона прагне цвісти довго, аби привабити своєю красою весь світ.

Народнопоетичні порівняння «Щоби я була, //Як сонце, ясна,//Як зоря, красна» створюють чарівний образ-мрію першої квітки весни. Репліка-відповідь весни-матері, яка бажає своїй дитині щастя, навпаки, застерігає її від лиха, життєвих негараздів, що постійно підстерігатимуть юну особу:

Буря загуде, —

Краса змарніє,

Личко зчорніє,

Головоньку склониш,

Листоньки зрониш...

«Веснівка» має і яскраво виражений алегоричний зміст: весна — пробудження національної свідомості українців; вихор, мороз, буря — ті суспільні перешкоди, які заважають вільному розвитку України.

Настрій твору – елегійний.

Тема поезії – зображення турботи матері за свою дитину, застереження доньки, яка прагне швидше подорослішати.

Ідея твору – уславлення молодості і краси; важливість поважного ставлення до матері та бажання прислухатися до її порад і настанов.

Жанр – веснянка.

Вид лірики – філософська.

Майстерна художня форма, глибокий зміст «Веснівки» привертали до себе увагу композиторів, але найкращий музичний супровід до твору створив композитор А. Кос-Анатольський.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивна Вправа «Мікрофон».

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити відомості про поетів-романтиків, виразно читати й аналізувати їхні твори, один із віршів вивчити напам'ять.