Щаслива зустріч (Лінгвістична казка)

Було це, діти, дуже давно. За велінням цариці Граматики став Синтаксис воло­дарем словосполучень і речень. Він був розумним правителем. У реченнях кожне слово слухняно ставало на своє місце. Та чомусь ходив Синтаксис засмучений, зажурений. Відчував, що в нього не все є для щастя. Хотілося йому, щоб думки виражались з почуттями. Прагнув, щоб кожне речення мало відповідну інтонацію. На жаль, у його царстві не було Розділових Знаків. Тому при розмові втрачалися паузи, які були потрібні. Ні питальних, ні окличних речень не могло бути. Навіть межі речень іноді важко визначались.

Одного разу задуманий Синтаксис гуляв по місту. Не спам’ятався, як опинився у дрімучому лісі. Тут він побачив цікаве видовище. Красива молода дівчина, що нагадувала царівну, бо мала на голові корону із загадкових знаків, була в оточенні дивних істот. Спочатку Синтаксис подумав, що то Цифри. Та коли підійшов ближ­че, побачив, що помилився. Знаки підстрибували, жестикулювали, а дівчина-царівна у відповідь тільки кивала головою. її великі красиві очі були дуже сумні.

Синтаксис наблизився до царівни і запитав здивований: «Хто ви такі». Дівчина усміхнулася замість відповіді. «Я цар Синтаксис, а ви хто такі?» — ще голосніше запитав Синтаксис. Він здивувався, бо тепер його речення прозвучало з питальною інтонацією, виражало здивування.

«Нарешті! — відказала царівна. — Я Пунктуація. Мене зачарував на три роки злий чаклун Мовчун. Якщо за цей час до мене не заговорить розумний Синтаксис, я і мої слуги назавжди залишимося німі».

«Як це прекрасно, що ми зустрілись! — вигукнув Синтаксис. — Нарешті я знай­шов те, чого мені бракувало. Тепер я знаю, що таке почуття! Я щасливий, що зустрів Тебе! Віднині Ти і Розділові Знаки будуть жити у нашому царстві. Маю надію, що речення подружаться з ними. А я просто не уявляю собі майбутнього без Тебе, дорога Пунктуаціє!