Казковий замок (Лінгвістична казка)

Жили-були собі слова. Вони змінювались, росли, як дерева. З кожним роком слів ставало все більше й більше. І от виріс пишний, квітучий сад. Коли слова-дерева гойдались від вітру, вони звучали, нагадували чарівний спів солов’я. Стали люди називати милозвучну мову солов’їною.

Добре жилося словам: вони дружили, допомагали один одному. Вирішили слова побудувати величезний Замок дружби слів. На будівництві трудились усі часточки слів: і корені, і суфікси, і префікси, і закінчення. Корені слів споруджували стіни, су­фікси робили вікна, двері, а закінчення вилізли на дах будинку, щоб покрити його червоною черепицею. Префікси подавали цеглу мулярам-кореням. Дружно працю­вали слова. Прийшли на допомогу своїм родичам спільнокореневі слова.

Здавна на Україні закріпився хороший звичай: збиратися на будівництво нового будинку усім товариством, селом. Цей звичай називається толокою.

Ось і готовий замок. У ньому будуть жити слова, які приносять людям радість.

Слова вирішили зробити новосілля і запросити в гості своїх родичів.

Допоможіть написати запрошення родичам — спільнокореневим словам, але спо­чатку «змініть одяг» (форми) поданих слів:

земля, вода, життя.